Тихо, тихо Дунай воду несе,
А ще тихше дівка косу чеше,
Що начеше, то й на Дунай несе;
Пливи, косо, в темний лужок просто.
В темнім лузі явір зелененький,
Під явором коник вороненький,
На конику козак молоденький
Сидить собі, на скрипочку грає,
Струна струні вірно промовляє.
Вдова сина словами картає.
Нема спину вдовиному синку,
Що звів з ума чужую дитинку.
З ума звівши – на коника сівши:
– Прощай, прощай, дівчино, здорова.
Прощай, прощай, вже ж я не боюся,
Ще ж я молод, ще ж я оженюся.