Ой попід гай зелененький
Ходить Добуш молоденький,
Ходить Добуш молоденький,
На ноженьку налягає,
На топор ся опирає.
На топор ся опирає,
На молодців покликає:
– Ви, молодці, брати мої,
Ходіте ви ближче к мені,
Та підемо до Степана!
А Степана вдома нема.
А Степана вдома нема,
Тільки в дому моя кума.
Ой приходять аж під двері
Кума сіла до вечері...
– Ой відчини, кумо, двері
Та й проси нас до вечері!
Як не схочеш відчиняти,
Будем замки відбивати.
– Коли-сь хотів добувати,
Було силки заховати.
В мене сіни муровії,
В мене двері тесовії.
Ой став Добуш добувати,
Стали замки відлітати.
Тільки Добуш двері вхилив,
А Степанчук з гори стрілив.
– Ой Степане, Степанику,
Збавив мені життя, віку.
Ой Степане, Степанчуку,
Чом ти не вбив куму-суку?
– Тим я її та й не забив,
Бо я її вірно любив.