Ой у лісі, у лісочку
Терен процвітає.
Сидить голуб на дубочку,
Голубка літає.

– Годі, годі, голубонько,
Годі вже літати:
Ой ходи, сядь коло мене,
Щось маю казати.

Ой ходи, сядь коло мене,
Щось я подумаю:
Либонь, тебе, серце моє,
Покидать думаю.

– Що ж то, милий, що ж то, милий,
Що ж то за причина?
Чи ти мене сам не любиш,
Чи твоя родина?

– Ой я тебе, серце, люблю,
Родина не знає.
Бодай тому тяжко-важко,
Що нас розлучає...

Пливе човен води повен,
Пливе і весельце.
– А тебе щось не видати,
Мій миленький, серце.

Відчиню я кватирочку,
Ой гукну я, гукну:
– Прибудь, прибудь, мій миленький,
Бо з жалю розпукну.

Прибуває мій миленький
В неділю раненько.
Ой зліз з коня, привітався:
– Добридень, серденько!

– На добридень, серце моє!
Ой як ся ти маєш?
Либонь же ти на чужині
Іншую кохаєш?

– Кажу тобі щиру правду:
Гіншої не знаю,
Тільки тебе, серце моє,
Як життя, кохаю.

Ой піду я в лісок-трісок,
Ой там люди тешуть.
Ой стану я, послухаю,
Що вороги брешуть.

– Брешіть, брешіть, вороженьки,
Або перестаньте,
Або мені свої зуби
На підкоти дайте!

Ой брехали вороженьки,
Та вже перестали,
Були смутні, невеселі,
Тепер раді стали.