Запахло сонцем, воском і зелом.
В мосяжне колихання передліта
летить бджола, журбою оповита,
мов янгол із надламаним крилом. (2)

На обрії, подалі за селом,
де оболоню тишею сповито,
горять кульбаби, тішачи півсвіту
своїм цнотливим і легким теплом.
І, надлетівши, зморена бджола
відчує стебел плавне колихання,
як подихи землі, і як кохання,
і як плавбу до вічності вона.

Зазолотіє соком сонця
і схочеться їй віщих таємниць
запричаститися, припавши ниць
до вутлого кульбабиного лонця.

Запахло сонцем, воском і зелом...