Граф чорний ворон дзвінких солов’їв
Злітайтесь, послухаймо пісеньки ваші,
Співайте говірнії, круки мої,
Як здобич клюють то лиш крячуть та крячуть.

Із світлих дібров і пташиних степів
Мої соловейки на свято злітались,
А круки вже зло потирали крильми
І тонкі їх кігті латались.

І чорної Галичі лютая рать
Давала накази співцям сіромакам,
Щоб чорному ворону славу співать,
Бо нібито ворон цей – батько всім птахам.

А птахи співали про сонце ясне,
Про піснями вмитий цей світ солов’їний.
Який там ще ворон – пройде, промайне,
А свято природи не щезне, не згине,
Не щезне, не згине!..

Чорная Галич опісля цих слів
Накинула сіть на співочеє поле
І знищили круки крилатих співців
Та й ворону очі від поля віддали.

Залишились жити, співати лиш ті,
О крукам світ сіті цвірінькав оссану,
Щоби кожном кроком в нікчемнім житті
Душить солов’їне в воронячім стані
В воронячім стані...

Помер старий ворон, розбіглася рать,
Вже вітер вороняче пір’я розвіяв,
А ті хто за зраду лишились співать,
Співали лиш те, що казали злодії.

Там зиму зловісну по гніздах в чужині
Зростали і вийшли у світ солов’ята,
Щоб знов оживить солов’їні пісні,
Щоби знову жили солов’їнії свята!
Солов’їнії свята, солов’їнії свята!..