"Тобі пороблено" – сказали б дивні люди,
Якби дізнались, що в душі твоїй болить.
Та тільки Богу, мабуть, відомо щомить,
За ким тепер твої стенають білі груди.
"Мені пороблено" – зітхаєш ти сама,
Борінням волі ледве стримуючи сльози.
Скриплять у рай чужих сімей важкі обози,
І лиш в твоїй сім’ї ні літо, ні зима.

Приспів:
Нам би літо пережити,
Осінь в душах підпалити,
Лід розпуки розтопити і вражди.
А весною, а весною
Знов зустрітися з тобою,
І з’єднати наші долі назавжди.

Твій чоловік тебе сто літ не цілував,
До рун душі достукатись не прагне...
О, як би я тебе, кохана, цінував,
Аби мені оте твоє сердечко спрагле!
Мого ж благання не почує добрий Бог,
І тільки тим мені лишилося втішатись,
Що зрозумієш ти: вже краще геть розстатись,
Ніж так страждати вік самотніми удвох.

Приспів