Забуваю я, що сказати хотіла
Не знаходжу слів замолити провину
Через сотню швів відчувається тіло
Через стільки днів я вернутись повинна

Я втекти не можу
І впізнати також
Я встигаю з ночі
Забувати землю
Я б втекла напевно
Та лишаюсь якось
Хто сказав, що очі
Світять завжди темно

На сторінці крик піднімає руки
Я знайду містки перебігти цю прірву
Назавжди зникають від кроків звуки
Я не чую крил і мені не дивно

Я не хочу бігти
І не хочу впасти
Я не знаю правди
Хто мене чекає
Я його впізнаю
Поки сонце гасне
Хто сказав, що завжди
Наслідків немає

Ти втікати можеш
Наздогнати також
Я не вмію пам’ять
Наперед стирати
Я не хочу знати
Хто лишає знаки
Хто сказав, що радість
Треба забувати