По зачарованій Десні пливуть віршовані рядочки,
Такі веселі і сумні пливуть пісень її віночки.
В них квіти мамині цвітуть і батька й синові дрібнички.
Пливуть до Канева вони – думки з сімейної скарбнички.

Приспів:
Вона живе в своїх віршах –
У світ закохана людина.
Завжди одна на всіх ролях –
Мрійлива пані Антоніна.
Вона і мати, і дитя,
Вона і квітка, і перлина,
Вона і всесвіту буття,
І берегиня України.

Душі глибинна первосуть бринить самотньою струною.
Торкнись її – і вірші йдуть на сповідь з новою добою.
Рядки, уквітчані думками, летять в незвідані світи,
Прямують прямо до безсмертя, щоб Душу в слові зберегти.

Приспів

Їх вже за тисячу – віршів! Така римована лавина –
Для самоспалення Душі і самозцілення людини.
Вони і сльози, і нектар, від них нема куди подітись:
Наївні й мудрі солов’ї, народжені для щастя діти.