А він просто нам признаватись не хоче, що все розуміє з півзвуку,
З комедії він, так як ми, не регоче і з драм не заломлює руки.
Він чув вже не раз віртуозні ці гами, мінорні й мажорні акорди,
І в темному залі, що пахне жінками, він лиш усміхається гордо.

Він вже не шукає натхнення в любові, не бачить трагедії в зраді,
Йому наплювати на наші розмови, на наші повчання й поради.
Він бачив не раз всі ці жести і міни, ці завчені рухи убогі,
І в залі, що пахне увесь нафталіном, він мовчки кепкує з усього.

Бо ж він просто нам признаватись не хоче, що все розуміє з півзвуку,
З комедії він, так як ми, не регоче і з драм не заломлює руки.
Його не здивуєш ранковим туманом, його не спокусиш жінками,
І в темному залі, що пахне обманом, він мовчки сміється над нами.