Присвята тобі, так рядки мої один за другим
Чому? Не знаю сам, проте пишу тобі
Уві сні, чи на яву, і знов не знаю
Багато питань, ними часто серце краю
Заполонила ти все, цю пустоту, що була
Яка усе з’їдає і не вертає згодом
Завжди ти була поруч, проте пішла від мене
І знала ти, знала, що думаю про тебе
Так слухай зараз ці рядки, я не пробачив
Чому тоді я не побачив хто ти, і чим живеш
Наївно думав, довго думав, що так і не підеш
Та сталось, як завжди, і тільки Богу знати
Чому мені на світі доводиться так страждати
Я не боюся нічого і дякую тобі
Що ти пішла від мене, чого боявся я завжди
Не йди?.. Чи згодом підеш, не тримаю
І не благаю, бо за що? Бо все і так, як має бути
І доведеться таки з часом мені тебе забути!

І попри твердження людей що це банально,
Що про любов писати повсякдень – це нереально
А я продовжую, бо знаю,
Що лиш її насправді відчуваю
Всіма частинами свого єства.
Можливо доля випадку всьому вина,
Або то задум вищих сил
Щоби заради неї перетерти гори в пил
Ти був готовий.
І дарувати захід чи світанок,
Чи поцілунком починати кожен ранок
І з ніг на голову всередині своїй все повернути
Щоб з вуст чудових тих почути
Ті бажані слова: що у цілому світі – вона твоя, одна.
І хай почують всі мою присвяту їй,
Отій одній, отій коханій, і знай, що я назавжди твій

Я присвячую тобі усі мої рядки
Мої пісні, без тебе я на дні
Постій, стривай, можливо я не твій
Так слухайте усі мою присвяту їй
Так, інколи бувало, що я не цінував того
Що було зроблено для мене одного
Того тепла, що йшло завжди
Я мріяв, що ми будем назавжди разом, навіки
Тепер я згадую усе, закриваючи повіки.