Щоб оцей туман та сніги поїв,
Цей важкий туман, нерозгаданий.
Впав на груди піль, на печаль гаїв,
Впав на тихий сад, на обкрадений.

Срібні блиски рос, передзвони кос
В далині глухій увижаються.
Ластів’ячий крик і дівочий сміх,
І степи в шовках, у ногавицях...

Гей, нема, нема, тут страшна зима –
Мла, відчай і сум над оселями.
Понад садом крук, понад степом – свист
І собачий брех понад селами.

Ні шовкових рос, ні пісень нема,
Лиш одні сніги та липкий туман –
Впав на груди піль, на печаль гаїв.
Щоб оцей туман та сніги поїв.