На чистому безмежному полі
Стрілець ранений лежав.
Він зняв догори свої очі,
Поле безмежне прощав.

Безмежнеє поле, прощай,
І ти, Україно, прощай.
Я думав вірненько служити,
Та ворог життя відібрав.

Не жаль мені темних ночей,
Що я по лісах тих блукав,
А жаль мені карих очей,
Що я їх так вірно кохав.

Як стала під білу березу,
Довго стояла сумна.
Та не дождалась милого –
Його нема та й нема.

Вже ясний місяць на небі,
Яснії зірки миготять,
Неначе до неї говорять:
"Люба дівчино, йди спать!

Люба дівчино, йди спати,
Чи ж свого милого діждеш.
Сонечко раннєє зійде,
Довго чекати будеш".

Вже яснеє сонечко зійшло,
На серці сталася нудь,
Люба і вірна дівчино,
Свого милого забудь.