Зелений дубочок на яр похилився.
– Молодий козаче, чого зажурився?
Чи воли пристали, чи з дороги збився?
– Воли не пристали, з дороги не збився.
Без долі родився, того й зажурився.
Ой піду я в поле пошукати долі.
Не знайшов я долі, знайшов синє море.
По синьому морі хлопці-риболовці.
– Ой ви риболовці, роздобрі молодці,
Закидайте теню по синьому морю
Та й піймайте долю хлопцю молодому.
Закинули теню – не впіймали долю, а впіймали щуку.
Щука-риба грає, на дно поринає.
Молодому хлопцю доленьки немає.
– Піду я в солдати, служити наймуся,
А коли не приймуть, піду утоплюся.
А дівчина плаче:
– Не топись, козаче, бо долю загубиш.
Ходім повінчаймось, коли вірно любиш.
Пішли повінчаться – нема попа вдома.
Чи твоє нещастя, чи твоя недоля,
Що ми не застали священика вдома.
Пішов козак яром, дівка – долиною,
Зацвів козак терном, дівка – калиною.
Козакова мати пішла терен рвати,
Дівчиноньки мати – калину ламати.
Та то ж не терночок – то рідний синочок,
Та то ж не калина – то моя дитина.