Раз на день іде автобус із села мого,
А дорога через поле підкида його.
Їхали собі козаки на автобусі,
Чують раптом рідний голос:

Приспів:
Кличе, мама кличе –
Нас на ферму, на город.
А ми їдем в город:
Ми не люди, а народ!

Там давно немає школи, бо нема дітей.
Там давно немає світла – світло для гостей.
У людей, що залишились, темно в голові.
Тільки прапор б’ється з вітром...
Повертались козаченьки до свого села.
Через поле золотеє стежка їх вела...
Синє небо обіймає своїх косарів...
Та усе це нам наснилось...

Приспів