Тихим смутком цвітуть лугові криниці,
А навколо, як море гаряче, –
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти наших чекань і побачень.
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти наших чекань і побачень.

Усміхалися нам, як живі промінці,
У задумливі ночі й світання
Чебреці, чебреці,
Квіти нашого щастя й кохання.
У задумливі ночі й світання
Чебреці, чебреці,
Квіти нашого щастя й кохання.

Як росинка, сльоза на смаглявій щоці,
Зникли в куряві дальні дороги.
Чебреці, чебреці,
Молоді чебреці,
Квіти першого болю й тривоги.
Чебреці, чебреці,
Молоді чебреці,
Квіти першого болю й тривоги.

Все, як сон, і літа, й лугові криниці,
І любов’ю захмелені руки, –
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти нашого смутку й розлуки.
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти нашого смутку й розлуки.