Він тут справ по наробив – йому вже соромно за себе.
Ну і як же йому бути? Він спитається у тебе.
"Рідна ненько Україно, вибачай, кордон перетинаю"
До Молдови у ночі з валізами тікаю.

Тут він справжній Фет Фрумос, не те що Лаур Балаур,
крутий, як Штєфан Челмаре, як Мірча Снєгур і Ромали,
має файні спортивні штани, не гірші туфлі лакіровані,
усі дівчата свої – хоча якісь не слав’язовані.
Його всі люблять тут – куди не повернешся,
його ім’я тримає майже кожний в свому серці.
Дітей вже має пів-Молдови і не вистачає,
і ось в ночі він на захід тікає, тікає.

В Європі – світить сонце, і його тут всі чекали,
виявляється не знав він, що його вже добре знали.
І черга простяглася, бачу, звідси до обіду:
"Молодці, хороші ви дівчата, не віддались сусіду!"
Для нього справа ця звична, він знає що робити,
без справи наш герой ніколи не буде сидіти.
Європа на колінах перед ним вже голову схилила.
Коли його зустрінеш ти, він скаже: "Буна зіва!"