Небо розбили шалені грози,
Бувало, я бігав по ньому босий,
І різав ноги об крила птахів, –
Воно розлетілось на скалки гріхів.
Сонце затьмарила твоя зневіра
І я безтілесний, без м’язів і шкіри,
Тільки душа, наче сонячне гало,
З серця галактик сприймає сигнали.

Приспів:
Там, де птахи, там, де птахи літають,
У небесах, у небесах зникають!
Там, де птахи, милий, з тобою надії,
На вітряках надії вітер мрій завмер!

Вогонь попелищ не сягне вітрів –
Це мої надії в подобі мерців.
Ти хочеш побачить в очах моїх сльози.
Тіла почорнілі до ями хтось звозив.
Тепер я зникаю за обрій реалій –
Подалі від губ зманіжених далі,
Лечу у простори розбитих небес,
На тиху поверхню зоряних плес.

Приспів

Там, де птахи, милий, з тобою надії,
На вітряках надії вітер мрій завмер!

Я лину в моря, де нема берегів,
У ніч із мозаїк, із втрачених днів,
Ковтаю рядки із римованим ядом,
Вповзаю у всесвіт окриленим гадом.
Ховаюсь у світі химерних сплетінь,
Я сам собі світло і сам собі тінь,
Я сам собі раб і сам собі бог,
Я хочу ділити це щастя на двох.

Приспів (3)