Під снігом блукаючи, вірю у щастя,
По крихті збираю його між облич.
Сміюся і плачу, радію завчасно,
Бо крила розправив, стрибнувши у ніч.

Лиш десь незнайомо всміхнеться сльозинка
І гляне з-за спини чомусь вслід мені.
Я піду додому. Чекатиму взимку
На щастя хвилини з тобою, чи ні...

Сніг... Вкотре сніг... За вікном.
І в мені він породить лиш крик:

Зраджений снігом, по світу блукав.
Зраджений снігом, я щастя шукав.
Зраджений снігом, що мав, те втрачав –
Тебе я кохав...

Сніг крапле слізьми з облич,
Сніг знов веде мене в ніч.
Ти запалила свічу.
І я, мов метелик до світла,
до тебе лечу
Крізь сніг...

Зраджений снігом, по світу блукав.
Зраджений снігом, я щастя шукав.
Зраджений снігом, що мав, те втрачав –
Тебе я кохав...