– Татку, мій рідний!
Кульбаби побігли до школи...
– Я ж і кажу, ще не час чорнобривці саджати!
– А вчора на розі Бродвея та сорок із чимось
Я погляд зелених примружених куль роздивилась...
І шелест пронизливих сонячних зойків вечірніх,
Що в чорних панчохах вичесують танець останній.

– Татку, мій рідний!
Кульбаби побігли до школи...
Тільки одна ж серед них чомусь заблудилась...

– Ти тільки не думай,
Що все є моїм серці забуто...
– Ти знаєш, як важко море руками тримати?..
– На розі печально забутого вчора із чимось –
Раптовий сміх каблуків з переможним – "Завтра"
Каштаном колючим одтята від пліч – покотилась,
Та й в чорних панчохах вичесує танець останній.

– Ти тільки не думай,
Що все в моїм серці забуто...
Тільки чому я одна серед всіх заблудилась?..

– Татку, мій рідний!
Хай серпень – ніколи, ніколи!..
– Ти ж чуєш, як очі у Римської Пташечки плачуть!
– А вчора на розі Бродвея та сорок із чимось –
Я бачила синє, як неба серпневого горя, очі.
Від розпачу – в крик! Наїжачилась, не зупинилась!
У присмерках чорних, зелених та літньо-останньо-осінніх...

– Татку, мій рідний!
Кульбаби побігли до школи!
Тільки ж одна серед них, чомусь заблудилась...