Я часто залишався сам, наодинці з собою
Лиш аркуш та олівець гріли ми не журбою
Падали рядки і розбивались вщент
Мене це лікувало я був хворий пацієнт
Не раз з новим рядком приходив старий кінець
Все що народилось зводилось нанівець
Кожен новий день топивсь у вирі часу
З кожним новим поглядом в твоїх очах щось гасло
Розтанула весна і пролетіло швидко літо
А я все потерпав не знав куди себе подіти
Не знав чим втамувати, незвичайну спрагу
Не знав як шукати у собі рештки відваги
Ступав два кроки у перед потім три на зад
Що разу наближався та все далі опинявся
Світ ламався все порожнеча полонила
Жовтим листям і смутком кольори інші вкрила

За обрій сонце заходить таке ж самотнє як і я
І віддзеркалюються очі наче кара моя
Життя це злети і падіння – комусь рози комусь шипи
Мій подарунок самотність і чистого паперу листи

Не розумію справді я чого не вистачає
Мені здавалося для щастя треба зовсім мало
Лиш трохи розуміння, а його нема – дістало
Ти зволікала – не відповідала
Спрага моя – це ти я дарував тобі квіти
Усе що є в мене твоє – ти можеш ним володіти
Чого хочеш скажи можливо зможу здійснити
Всі бажання твої – я можу втілити перетворити
Сірий дощ і вітер в сонячну погоду
Холодну кригу поглядом розтоплю у цілющу воду
Кам’яний пил зберу – засію в небі зорі
Зупиню час навіки, втоплю сушу в морі
Скажи відверто що ти хочеш і не зволікай
Якщо нічого прощавай кладемо цьому край

Склав мозаїку втрачених щасливих днів
Чорно-білі картинки – їх ледве розумів
За обрій сонце заходить і грають сині хвилі
Чайки кружляють на небі, кидають сірі тіні
Не вперше мені – знов на самоті з собою
Лиш аркуш та олівець і багато болю зі мною.

За обрій сонце заходить таке ж самотнє як і я
І віддзеркалюються очі наче кара моя
Життя це злети і падіння – комусь рози комусь шипи
Мій подарунок самотність і чистого паперу листи