День не хоче минати.
Це повторюється знов і знов.
Дуже хочеться щось почати, але не любов.
Ти питаєш мене: "Чи варто?"
Відповім: "Не варто, варто, чи не варто? варто, варто, НІ!"
Ти питаєш мене, ти розум маєш,
Але ти підеш, як і всі.
А я не піду.
Буду чекати дощу.
Я не піду.
В пеклі буду чекати те, що хочу.
– Що ти там говориш?
– Що ти сам говориш?
– Щось воно там дуже пече...
– Щось воно там пече...
– Оу, це що, сонце над головою?
– Так.
– Так це воно так пече?
– Ага.
– Я вже тиждень чекаю.
– Не пам’ятаю.
– Як в пустелі...
– Як в пустелі...
– Але я напевно знаю – виграваю!

– Прогноз погоди – сонце.
– Я не вірю.
– Ховаються навіть японці!
– Я не піду.