Нас розділяють милі доріг
нас розділяють холод і сніг
нас розділяє вогонь і вода
і над безоднею круча крута

Очі що бачать лиш сіру імлу
вуха що чують прокляття й хулу
розум що жив лише маренням про тебе
Й ті слова, що кидав я до неба

Про долю вони і про волю вони
Про звіра що рвався за межі стіни
Про світло вони і про день без жалю
Про сонце яким я пітьму підпалю
Про правду вони і про віру вони
Про відгомін серця в дрижанні струни
Про спрагу життя і про смерті прихід
Про цей жалюгідний обернутий світ

Нас розділяють люди і час
всі преподобні забили на нас
Все розділяють на добре і зле
І кару шукають куди хто пошле

Що мали на думці усе заберуть
Порвуть, пошматують і в попіл зітруть
І кинуть на шлях, бо нікому не треба
Тих молитов що кидав я до неба

За долю за волю за добрії сни
За звіра, що рвався за межі стіни
За світло і день, що не має жалю
За сонце яким я пітьму підпалю
За правду і віру, відлигу війни
За звуки, що є у дрижанні струни
За спрагу життя, за вільний політ
За твій поворот в обернутий світ