Занадто довго я блукав й літа здавалися днями
Вінком тернистим чоло прикрашав
Без зволікань та навмання блукав стежками
Життя повік я кращого не знав
Було однаково мені, що кажуть люди
Не мав чого втрачати я тоді
Не вірив я ні в що, та і не буду
Я був в раю і в пеклі – на Землі

Що ж було не так, чом я не знайшов
Свій Грааль, невже, згас в душі вогонь
Вже позаду все, та все ж знать хочу
Для чого я жив, для чого живу

І лиш дорогу називав своєю нареченой
Плекав надію, де ж ти Забуття?
Я вірив що пройду стезею священной
Мети я досягну, веди ж мене Зоря!
І кожен собі обирає дорогу,
Свій шлях обирає і вірить у нього
Та смерть невблаганна припинить цей двобій
Залишить лиш попіл і більш нічого