Білим пухом замете навколо,
Чорним грифом намалює коло,
Підійду і подивлюся кволо,
Чорно-біло...Краще б було голо.

Прислухаюся і чую голос:
"Розтиратимеш в долонях колос,
Або змінеш на сутану волос.
Якщо змовчиш, не скажеш правди вголос!

Нашим дітям і дітям наших дітей."

Розібратися вперед з собою,
Розпрощатися відтак з тобою,
Потім мовчки готувати зброю.
Чуєш-труби! Знак-вперед, до бою!

Росте напруга, повні силою жили,
Старі картини в пам’яті ожили,
Знов вогонь! Не зберегли, не всторожили,
А все для чого? Все для того, щоб жили.

Наші діти і діти нашіх дітей.

А чи згадає хтось на попелищі,
А чи вітер рознесе-розсвище:
"Послухай сам, і інших поклич ще,
Цієї правди зерна дані звище!"

Давай, давай! Продовжуй співати!
Вона пройде крізь стіни і грати,
Крізь покоління поколінь солдатів,
А чи захочуть вони її знати?

Наші діти і діти наших дітей...