А вже років триста, як козак в неволі,
Понад Дніпром ходить, викликає долю:
– Гей, гей, гей, вийди, доле, із води,
Визволь мене, серденько, із, із біди.

– Не вийду, козаче, не вийду, соколе,
Ой, рада б я вийти, та й сама в неволі.
Гей, гей, гей, у неволі, у ярмі,
Під московським караулом у, у тюрмі.

Гетьмане Богдане, нерозумний сину,
Занапастив військо ще й свою Вкраїну.
Гей, гей, гей, занапастив, зруйнував,
Бо в голові розуму й мав, мало й мав.