Лежала мовчки собі з дитиною,
Зелені очі та губи синії.
Хтось їй пророчив, що їй не бути тут,
Хтось їй шепоче – мертві в серцях живуть.

На груди квіти він кладе без сумніву
І стіни дихають між болі та сумнівів.
Ти така дивная, у смерті закохана,
Ти вічно житимеш у серці томному.