Це я – своя серед пліток,
І, як завжди відповідаю,
Як відігнать нахабну зграю,
Цей безлад поглядів й думок.
Це я, я – зрада, я згубила ту мить,
І сподати й думки,
Я знов замкнула на замки всю правду,
Щоб тебе не вбила.

Приспів:
Чи є війна без бою? Чи є сонце без неба?
Я буду жити тобою, але жити без тебе.
Чи є війна без бою? Чи є сонце без неба?
Я буду жити тобою, але жити без тебе.

Мовчи, не згадуй, не примушуй,
І слова в голос не кажи,
Інакше знову ностальгія
Заполонить ранену душу.
Я тут, я знову розберусь,
В душі стоять залізні грати,
Мовчати – я кажу – мовчати
І ще не раз я озирнусь.

Приспів

І знов захоплять у полон думки,
Що так давно бентежать,
Кому то все ж таки належить?
Чому той самий сниться сон?
І, може, варто навпаки
Зірвати всі свої замки? –
Питаю я через роки.

Приспів