О, не сумуй, заплакана богине,
І від безодні відверни лице.
Тебе Господь у горі не покине,
Тобі ще ангел квіти принесе.

І жінка плакала жіночими сльозами,
Душа, як море, повна гіркоти.
Їй не судилось до ясної зали
На перший бал у сяєві прийти.
Романтики не слали їй конверти
Із пахощами наймиліших слів,
Лиш деколи хотілося померти,
Як приходила пошта чорних днів.

О, не сумуй, заплакана богине,
І від безодні відверни лице.
Тебе Господь у горі не покине,
Тобі ще ангел квіти принесе.

У самоті їй снилися пелюстки
Рожевих мрій, розвіяних колись.
Хтось промовляв їй лагідно, по-людськи,
І над душею вірою схиливсь.
І жінка плакала щасливими сльозами,
Шопен воскрес і грав для неї вальс.
І серед юності, мов золотої зали,
Хтось тихо мовив: "Я кохаю вас".

О, не сумуй, заплакана богине,
І від безодні відверни лице.
Тебе Господь у горі не покине,
Тобі ще ангел квіти принесе.