1
Я не кляв тебе, о зоре,
Хоч як сильно жаль мій ріс;
Насміх твій і власне горе
Я терпеливо переніс.
Та боюсь за тебе дуже,
Бо любов – то мстивий бог;
Як один її зневажить,
Любить мститься на обох.

Приспів:
Чи ти знала, що руйнуєш щастя,
Щастя власного підклад,
Те, чого життя так мало-мало
Звикло всякому вділять?

2
Як сміючись ти вбивала
Чистую любов мою,
Чи ти знала, що вбиваєш
Все, чим в світі я живу?
Чи ти знала, що небавом,
От мов раз махнуть пером,
Ти не раз заплачеш гірко-гірко
За потоптаним добром?