Ой била мні моя мати, та й щи буди бити,
Каже мені: лиши, синку, двораки любити.
А хоть жи ти, моя ненько, на муку мні убий,
Такі віду на вулицу: двораку мій любий!
Пішла би я на кладочку, коби я не впала,
Пішла би я за дворака, коби ненька дала.
Ни йди, синку, на кладочку, бо з кладочки впадиш,
Ни йди, синку за дворака, на віки пропадеш.