Та копайся в своєму корінні,
Коріння сокира руба,
Порубав на падзірря, проросло в мить
І до скронь пропліта.
Пронизає свідомість, натомість
Дає гнилувате зерно,
Ще й бридке та й огидне,
Тільки ти, тільки ти не чіпай його.

Понавішивши бляшок поганських,
Свастиков гарно прикрасити гепу
Милуватися лисов макітров,
Я апологет, я апологет вау.
Мертві ідоли зграї щурячої
Надто німі, як для кодла незрячого,
Щоб прорости, має згнити зерно,
Тільки ти, тільки ти не саджай його.

Приспів:
Не чіпай його – хай загниє,
Не чіпай, не чіпай, не чіпай його,
Не чіпай – хай вовком виє,
Не чіпай, не чіпай, не чіпай його. (2)

А щоб усі боялись,
А щоб би-би не насміхались,
Зло у людства, всі знають давно,
Від юні його, від глупоти його.
Бо лякатися власної тіні,
Бо у злиднях усі інші винні,
Хай себе душить само Его,
Тільки ти, тільки ти не чіпай його.

Приспів