Ой у тій то полонинці лунчина торічна,
Від коли мій любко умер, я сирота вічна.
А я сижу, та думаю, де мій любко дів си,
А єму у полонинці гріб зазеленів си.
А я ступю та й ногою конец головочки,
Уже нашої не буде зараз розмовочки.