Не судилося, не вродилося,
Загубилося – не шукай.
Ця любов була варта вічності,
Але ось уже видно край.

І осміяні і ославлені,
Як ми вперто чинили гріх.
Я беріг тебе до безпам’яті,
А себе зберегти не зміг.

Проведи ж мене ген до обрію,
Де розкинувся зоряний храм.
Проведи мене лиш до обрію,
Ну, а далі піду я сам.

Не дивись, як в нічному тумані
Поглибатиме постать моя.
В моїм подиху самім останнім
Буде жити твоє ім’я.

Там, за обрієм гаснуть пристрасті,
У пустелі німих небес.
Без майбутнього – це без дійсності,
Так надія втрачає сенс.

Не судилося, не вродилося,
Загубилося – не шукай.
Ця любов була варта вічності,
Але ось уже видно край.

Проведи мене ген до обрію,
Де розкинувся зоряний храм,
Проведи мене лиш до обрію,
Ну, а далі піду я сам.

Не дивись, як в нічному тумані
Поглибатиме постать моя.
В моїм подиху самім останнім
Буде жити твоє ім’я.