Дикий голуб у надвечір’я
Невблагано і глухо воркоче.
Мов над мудрим і давнім повір’ям
Він чаклує в чеканні ночі.
А навколо така прозорість –
Неприхована і відверта.
І я бачу: виходять зорі
Через хмари вітрами потерті.
І я вірю: десь папороть квітне,
Як продовження давньоі казки,
І підносить над цілим світом
Сизе полум’я віри і ласки.
Сизе полум’я в ніч на Купала!
Не гаси свої тихі пожежі.
Я знайду твої дивні причали,
Бо я вірю у них безмежно.
А на папороть голуб сів.
Там, на папороть голуб сизий.
Непідвладний оцій красі, –
Розбиває зорі карнизи.
Ніч напружена, наче лук,
Б’є луною у тишу незвичну.
На дорогах яких розлук
Квітне папороть романтична.
І навіщо оця краса?
І навіщо ці луни низом?
Коли голуб приречено сам
Розбиває зорі карнизи.