Зажурилася та й дуже бідна вдова,
Що не скошена зеленая діброва.

Знайшла косарів сто двайцять ще й чотири,
Щоб викосили всі гори, ще й долини.

Косарі косять, а вітрець повіває,
Шовкова трава на покіс полягає.

Шовкова трава на покіс полягає,
Багач на вдову частенько поглядає.

– Ой ти, богачу, не дивись на мене,
Немає волів і корів проти тебе.

– Я ж тебе, вдово, за воли не питаю,
Біле личенько, чорні брови кохаю.

– Не спитаєш ти, спитає твоя мати,
Буде волами все життя докоряти:

Ой встань, невістко, бодай же ти не встала,
Та здій корови, що від батька пригнала.