Ми познайомились з тобою у вагоні метро,
Людей напхалося конкретно, як сільодки в відро.
Мене до тебе притиснули, відвернутись я не міг,
І ми у позі еротичній були загнані в тупік.
Інтелігентний мужчина, український інженер,
Я від викиду гормонів три зупинки чуть не вмер.
Зашипіли двері, станція "Хрещатик" –
І народ почав з вагона, як картопля випадати.
Переплетені тілами, виїжджаєм з-під землі
І відчуваєм, що так просто нам не розійтися, ні.
І я лечу, як метелик, забігаю в генделик,
Замовляю нам дві кави збудоражити уяву.

Приспів:
Ми цілий день так сиділи, говорили і курили,
Пахли димом і любов’ю, говорили і курили.
Потім люди прийшли, і до нас підсіли,
Ми посунулися трохи, говорили і курили.
І їли ми пиріжки, томатним соком запили,
І з червоними вусами говорили і курили.
Потім трохи помовчали, трохи відпочили,
Взяли закурили і знов заговорили.

Коли вечором я сьорбав із пакета бульйон,
Нагадав собі, що не спитав у тебе телефон.
Кілька спальних районів, посередині Дніпро,
Київ – місто невелике, ми зустрінемось в метро.
І зранку знову ниряю у підземні тунелі,
І несе мене до тебе ця криклива канітєль,
І бачу ті самі джинси і той рюкзачок,
І від радості зжимаю у кишені кулачок.
Ще чоловік п’ятдесять у вагон забігає,
Мене розмазує по тобі, ніби маслом коровай,
І я чекаю в душі на зупинку "Хрещатик",
Щоби вибратись наверх і навіть пози не міняти.

Приспів (2)