Вечір колише поранену тишу,
Погляд сягає небес,
Мрії окраєць на спогад залишу,
Щоб не забути тебе.

Що нам сулять ще дороги грядущі:
Шквали зірниць чи лавин,
Розсипи істин насушних і сущих,
Чи вже пожмакана синь?

Годі гадати! – Кожна дорога,
Невідь, по суті, завжди,
Тільки від завтра нових дві дороги
Й невіді дві – хоч куди...

Вивірок очі, як постріл шрапнеллю
Із потойбічних світів;
Вечір смереку пряде, як куделю,
Інших не звідує втіх.

Жити, пристанищем бути єдиним,
Може й того закортить;
Тихо спливають хвилини, години –
Вітер в смереках вже спить.