В очі ти мої так не дивись,
Не знайдеш в них весни квітограю, –
Я не скажу тобі: повернись,
Я не скажу тобі, що прощаю.

Синя-синя, як світ, синява
Переповнює серце коханням,
А з грудей, мов осколки, слова
Вириваються хриплим риданням.

Біль образи і біла журба –
Вже так мало мені до нетями,
Мов квазарами, сіра юрба
Палить серце докорів вогнями.

Най радіє приплюснута вись
І голубиться грань небокраю,–
Я не скажу тобі: повернись,
Я не скажу тобі, що прощаю!