Простелилися тумани
Ген та ген, де плеса, –
Не загоїть мої рани
Матінка Одеса.

Розмаринового зілля
Більше не нап’юся –
Дочекаюся весілля,
Або ж утоплюся.

Ой, гуцулочко Анничко,
Де ж ти пропадаєш,
Чом ховаєш своє личко,
Що собі гадаєш?

Ген від тої полонини
Стежка пролягає –
Чом мене щодня, щоднини
Ти не видивляєш?

Де ті гори, теж тумани,
Як на зелен-плесах, –
Хто загоїть мої рани,
Матінко Одесо?