Розпустили верби гілля,
А дівчата – коси, –
Всі збирають теє зілля,
Що зросили роси.

І мені ж бо закортіло
Того зілля мати,
Доки літо не злетіло,
Став його збирати.

Все збираю та й збираю –
Аж сусідів стидно,
Видивляю, видивляю –
Милої не видно.

Ой, не те, напевно, зілля,
Не ті верби-лози,
Видно, впадуть до весілля
Не одні ще роси.