Краплі неба на згарищі мрій,
Крига синіх очей без надії,
Крізь осколки зіниць із-під вій
Розповзаються думи, як змії.
Не твоє вже лице до лиця,
Під ногами розчавлена ліра
І пелюстки із квітів вінця,
Що Купало нам виплів в те літо.

Знахабніла ця постать німа:
Ще два кроки – і постріл у спину...
Пересмикує осінь зима,
Стелить лихом холодну ряднину.
Буде спати на ній хтось чи ні –
Не насниться йому сон ласкавий,
І рука не торкнеться вві сні,
Не злукавлять ті очі лукаві.