Де Петрос голубить зірницю небесну,
Леліє ясний небокрай,
Знайшов я там квітку, на диво, чудесну,
Що зветься "Мене Покохай". –
Мене покохай!

Мені говорила ворожка-сусідка:
"Кохання свого не чекай!"
Та зникли слова ті, лишилася квітка,
Що зветься "Мене Покохай". –
Мене покохай!

Та квітка, чудесна та ще й бо чарівна,
Відкрила скарбів гір розмай –
Й не квітка розквітла, гуцулка-царівна
Сказала: "Мене покохай..."
Мене покохай!

Словами її всі видзвонюють звори:
"Коханий, коханий, кохай!"
Й моїми вустами виспівують гори:
"Кохана, кохана, кохай!" –
Мене ти кохай!