Гори мої у тумані –
І немає дня, світанку,
На біду собі і мамі
Я люблю, люблю львів’янку.

Як зазвичай – по неволі
Розминулись наші долі,
Я кричу вже із-за Сяну:
Відгукнись, моя кохана!

Зупинився Місяць гожий,
Розгубились дні погожі –
Через ночі, дні і ранки
Лину серцем до львів’янки.

В неї очі сині-сині,
На щоках її рум’янки –
Ген в усьому галич-клині
Нема кращої коханки!

Вже немає дня, світанку,
Бо на всі світи тумани,
Як знайти мою львів’янку,
Підкажіть мені, львів’яни!