Був сон і був день
І світ рождався звабливій принаді.
Був запрошений ти,
Щоби навчитись підлості і зраді.

Життя буденне різать і мовчать
Любити щиро, а тобі від нині
Тавро безглуздого дурного селюха
Із гордістю нести на своїй спині.

В твоїй садах регочить чорнії тіні
З твоїй зіниць росте суха трава.
Ось ти упав і так повзеш на фініш
Тобі назад повернення нема.

Болото підлості невпинно прогресує
І захлинаються в нім голови людські.
О, Боже, змилуйся, прости нам цю дитинність
Прости зневіру, сумніви прости.

Тінь... дощ... смерть... зрада...
Лягаєш без пручань на дно життя.
Був сон і був день
І ти... запрошений.