Стоїть гора високая,
А під горою гай, гай, гай.
Зелений гай густесенький,
Неначе справді рай, рай, рай.

А в тім гаю тече рєчка.
Як скло, вода блестить, блестить.
Долиною широкою
Бог зна куда бежить, бежить.

Бежить вона край бережка,
Де в’яжуться човни, човни.
Там три верби схилилися
Та й журяться вони, вони.

Пройшла весна та й лєтечко,
Настали холода, хлада.
Осипиться з нас листячко
Та й понесе вода, вода.

До тебе, люба рєчечка,
Ще й вернеться вода, вода.
А молодість не вернеться,
Не вернуться младі года.