Їхали козаки со служби домой.
На плечах погони, на грудях хрести.

Їдуть по дорозі – папаша стоїть.
– Здрастуй, папаша. – Здоров, синок.

– Розкажи, папаша, як сім’я живе.
– Сім’я, слава Богу, прибавилася:

Жена молодая за пам’ятю жила,
От чужого мужа дитя родила.

Син отцу – ні слова, сідає на коня,
На коня гнідого і мчиться домой.

Доїзжа додому – жена й мать стоїть,
Та стоїть з улибкой жена й її синок.

– Прости, мій синочок, женє ти молодой.
– Тобі, мать, прощаю, женє же – нікогда.

Заблістала сабля в козацькой рукє,
Злетіла головушка з нєвєрной женє.

– Ой синку, мій синку, шо ж ти наробив?
Малую дитину навік осиротив.

– Жену похоронять, дитя люди возьмуть,
Міня, молодого, в Сибір отошлють.