Ой орьол, ти й орьол, ти товариш вірний мой,
Чи не був ти, орьол, над моєю стороной?

Чи не відєл, орьол, моєй жени молодой?
Чи не журиться моя мила обо мнє?

– Вона журиться ще й пичалиться,
Ще й гарячою сльозой умивається.

Батько свій, батько свій зав’язав дочці світ,
Ой мати лиха рано й заміж оддала.

У велику сім’ю, чужу дальню сторону.
Вся велика сім’я вся вечеряти сіда.

А й мене, молоду, посилають по воду.
А я й по воду йду – спотикаюся.

А з водою й іду – як голубонька, гуду.
Не доходю до двора – мати сину сказала:

– Ой син, ти мій син, ти дитина моя,
Чого жінку не б’єш, а все єї жалієш?

– Ой за шо єї бить – вона вміє все робить:
І спикти, і зварить, ще й до людей говорить.

Ще й до папєньки-отца, ще й до мене, молодца,
Ще й до мене, молодца обращається.