В Загорові, на горі,
У старім монастирі,
У неділю, рано-вранці,
Там молилися повстанці.

"Благослови, Божа Мати,
На ворогів міцно стати,
Боронити Україну
По лицарськи – до загину".

"Борітеся, мої діти,
Бідну землю бороніте,
За прикладом мого Сина
Встане з мертвих Україна".

В понеділок, на світанку,
В Загорові блищать танки,
Гудуть авта й літаки –
Облягають німаки.

"Друзі, алярм, гей вставайте,
Монастиря не давайте,
Бороніте Україну.
Здобудемо, або згинем!

Стало дніти у вівторок –
Їх тисячі, а нас сорок..."
Налягають німаки –
Не даються козаки.

Той ранений вже вчетверте,
Одмагається від смерти:
"Зажди, смерте, хоч хвилину –
Ще зіб’ю з одну машину".

Той під розп’яттям конає
І на Христа поглядає:
"Ти за нас вмер, Божий Сину,
І ми гинем за Вкраїну".

Стало в середу смеркаться –
Залишилось вісімнадцять.
З полеглими попрощались...
Крізь ворожий стрій прорвались.

В Загорові на горі,
Спочивають лицарі,
Хрест високий в головах:
"Полягло тут двадцять два".

Спіть спокійно, друзі милі,
У високій цій могилі...
Пімстимо смерть і руїну,
Здвигнем з мертвих Україну.