– Чи чуєш, Юрку? – "Чую, друже"...
– Бували лепські гулянки...
Мені ще двадцять зим в’язничних
Отак дзвенітимуть дзвінки.

За муром одцвіли каштани,
І вільний вітер залюбки
До мене в келію заносить
Останні білі пелюстки.

Спалився й витлів юний липень,
І серпень вигорів до тла,
І літо бабине снується
Тендітним прядивом срібла.

Вже крильми осінь має, лине
І вже – десь золоті гаї,
І вже янчання журавлине
Об грати вдарило мої.

Над містом – ніч і шум, і гомін,
Із снігом біла заметіль,
І вже санковими дзвінками
Доносить молодість звідтіль.

Як звірі простір, ми любили
Блакиті далечі й сади,
І хижу волю, й вовчі ходи
В лютні тривожні холоди.

І нині нам – як звірам в клітці,
І хід розміряний у лад.
Чотири кроки, все чотири –
Туди й назад, туди й назад.

Колись, як будні серце здавлять,
І зрадить волю друг і брат,
Я, знаю, буду банувати
За днями, що в плетінні ґрат.

За ночами суворих келій,
Налитих померками вщерть,
Де йдуть юнацькі роки друзям,
Де усміхом стрічають смерть.

Дивлюся, друзі, аж вже сниться
Й, здається, радісно мені,
Бо, може, й вам коли прийдеться
Почуть з-за ґрат оці пісні.