Зелений гай, пахуче поле
В тюрмі приснилося мені.
І степ широкий, наче море,
І тихий сум на чужині...

Садок вишневий коло хати,
Вечірня літняя пора!...
В хаті була весела мати,
Пісні співали нам дівчата.

Любив її і звав своєю,
Немов ту пташечку кохав,
В гайок, в лісок ходив я з нею,
Пісні свої її співав.

Вона заплакала крізь сльози
І, опустивши очі вниз,
Немов шукала по дорозі
Те, що згубила ще колись.

Поблідло личко, згасли очі,
Надія вмерла, стан зігнувсь...
І я заплакав опівночі
І, гірко плачучи, проснувсь.

Сниться мені, що я на волі,
Що Україна вже вільна,
А місто Київ – вже столиця!
І... провалилася Москва.

Але прокинувся й дивлюся –
А я ще досі у тюрмі...
І сам не знаю, чи діждуся
Того, що снилося мені.